Минулого грудня ми з таким же азартом, як при "полюванні на аірдропи", брали тестові монети з крана, докладаючи зусиль шукати в браузері ті блоки даних, що можна видалити. Тоді Walrus для більшості був просто технічною демонстрацією — досить крута, але далеко від практичного застосування.

Пролетів рік, і проект кардинально змінився. З концепту тестової мережі він тепер працює на понад 100 реальних вузлах, обробляє справжні дані та підтримує реальну вартість. Це не просто оновлення ПО, це якісний стрибок від "іграшки" до "двигуна".

Якщо прямо, то в чому головна конкурентна перевага Walrus? У двох словах: кодування.

Традиційне блокчейн-сховище для запобігання втраті даних використовує найпримітивніший спосіб — репліку. Один набір даних копіюється 100 разів і зберігається в різних місцях, що створює катастрофічні видатки й неефективність. Підхід Walrus абсолютно інший. Він використовує математику та техніки кодування, щоб розбити один повний набір даних на фрагменти зі зайвою інформацією. Достатньо лише 4–5-разову надмірність, щоб досягти тієї ж стійкості до збоїв, для якої традиційний метод потребує 100-разового копіювання.

Що це означає? Навіть якщо більш ніж дві третини вузлів мережі одночасно вийдуть з ладу, дані все рівно можна повністю відновити. Це не оптимізація, це вирішення задачі в іншому вимірі. Це радикально вирішує фундаментальну проблему балансу між вартістю, ефективністю й безпекою децентралізованого сховища.